Інтелектуальна власність - це власність на інтелектуальну продукцію, що створюється у процесі творчої інтелектуальної діяльності, тобто мозкової діяльності людини. До інтелектуальної власності входить промислова власність, що складається з чотирьох об'єктів: винаходи, корисні моделі, промислові зразки і знаки для товарів та послуг [1].

Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, культура клітин рослин та тварин, штам мікроорганізму), а також спосіб їх отримання, а об'єктом корисної моделі - конструктивне виконання пристроїв. Об'єктом промислового зразка може бути форма, рисунок або колір чи їх сполучення, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні і інші відзначення або їх комбінації, що виконані любим кольором або сполученням кольорів, по яким товари та послуги одних осіб відрізняється від одноманітних товарів та послуг інших осіб.

Управління промисловою власністю здійснюється згідно законодавству України, основою якого є закони [2, 3, 4]:

1. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі";

2. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки";

3. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг".

Власниками промислової власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Науково-дослідна організація (НДО) є юридичною особою і тому має право на об'єкти промислової власності, що створені персоналом вчених, працюючих в організації в межах своєї службової діяльності по виконанню науково-дослідних робіт (НДР). Формою охорони права на об'єкт промислової власності є патенти та свідоцтва. Патент видається державним департаментом промислової власності на винахід (корисну модель) і промисловий зразок, а свідоцтво - на знак для товарів та послуг. Особливе значення мають патенти, тому що винаходи, корисні моделі та промислові зразки складають основу створення нової більш якісної продукції та науково-технічного прогресу суспільства. Інноваційна більш якісна продукція забезпечує збільшення доходу і прибутку виробничої організації за рахунок збільшення її об'ємів збуту та можливості встановлювати більшу ціну, ніж у продукції, попит на яку знижується, або зовсім відсутній.

Зважаючи на те, що науково-дослідна організація часто не може бути виробником продукції, важливою є постановка роботи щодо освоєння випуску такої продукції іншими виробничими організаціями (підприємствами) на основі ліцензії, що видається власником інновацій (ліцензіаром) іншій організації (ліцензіату). Ліцензія встановлює право використання інновації, наприклад, винаходу, або НОУ-ХАУ на виробництво та випуск і продаж нової продукції. Тому дохід і прибуток від продажу продукції має покупець ліцензії - ліцензіат (виробник). В тому випадку патентна ліцензія або ліцензія на НОУ-ХАУ є товаром і має вартість як товар, ціна якого залежить від витрат розробника інновації - власника промислової власності, а також від частки доходу чи прибутку, що створюється у ліцензіату і на яку претендує ліцензіар, справедливо виходячи з того, що дохід і прибуток забезпечуються завдяки оновленій продукції.

Таким чином, інтелектуальна власність чи її складова - промислова власність становиться важливим матеріальним і фінансовим ресурсом науково-дослідної організації, а ефективне управління такою власністю може бути важливим чинником забезпечення високих економічних показників її діяльності. Якщо розробка об'єктів промислової власності є в основному функцією науково-дослідних відділів і лабораторій науково-дослідних організацій, які відповідають за кількість і значущість створених винаходів, корисних моделей і промислових зв'язків, то розробка і запровадження методів і механізмів економічного управління інтелектуальною і промисловою власністю є функцією економічної служби науково-дослідної організації. При цьому основна мета такої роботи - забезпечити загальний дохід або прибуток від використання наявного потенціалу інтелектуальної (промислової) власності, якою володіє організація.

Методи і механізми управління повинні передбачати такі заходи:

1. Облік кількості і значущості інтелектуальної власності в організації.
2. Оцінка економічної вартості кожного об'єкта промислової власності як конкретного ліцензійного товару, так і загальної вартості інтелектуального потенціалу організації.
3. Рекламу наявної промислової власності організації та шляхи і засоби мотивації щодо придбання ліцензій можливими ліцензіа-тами.
4. Введення інтелектуальної власності у бухгалтерські баланси та звіти.
5. Розробку методів та заходів щодо стимулювання роботи по створенню нових об'єктів інтелектуальної (промислової) власності та патентно-ліцензійної діяльності організації, у тому числі продажу ліцензії на нові розробки.
6. Кожна науково-дослідна розробка повинна включати в себе як етап роботи патентний пошук та розробку інновацій щодо наукової продукції, яка є предметом договору на НДДР. 7. У кожній патенто-здатній НДДР необхідно передбачити оцінку плати за можливі ліцензії:

- просту ліцензію;
- виключну ліцензію;
- повну ліцензію.

Економічна вартість об'єкту промислової вартості (Ец) визначається як сума витрат на проведення НДДР (тобто її ціни) та частки прибутку, що створюється у ліцензіата від продажів продукції, виготовленої з використанням розробленої інновації, на яку претендує розробник інновації (ліцензіар). Ціна НДДР визначається по калькуляції витрат на її виконання згідно "Типовому положенню по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості науково-дослідних робіт", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996р. №830, з урахуванням планового прибутку НДДР, як це викладено у [5]. У міжнародній практиці частка прибутку від продажів продукції, виготовленої з використанням інновації, тобто промислової власності ліцензіара, розраховується з урахуванням роялті. Роялті - це винагорода ліцензіару у вигляді процентних відсотків відрахувань або фіксованих грошових сум від продажної ціни одиниці продукції, виготовленої ліцензіатом по ліцензії:



Очікуваний об’єм випуску продукції визначається за даними те-хніко-економічного обґрунтування НДДР на стадії розробки технічного завдання на таку роботу.
Розмір роялті визначається емпіричним шляхом на основі аналізу світової практики заключення ліцензійних угод у різних галузях про-мисловості. В результаті були складені таблиці стандартних ставок роялті. Для ряду галузей промисловості використовуються стандартні роялті, значення яких приведені у таблиці 1 [4].



Загальна економічна вартість промислової власності організації визначається як сума економічної вартості зареєстрованих (запатентованих) об'єктів. Одним з основних питань в управлінні інтелектуальною (промисловою) власністю є визначення механізмів та методології отримання економічних дивідендів (доходу, прибутку) з наявних ресурсів такої власності.

Доцільно розглянути два напрямки вирішення цього питання:

1) Введення у номенклатуру показників собівартості НДДР (при її плануванні та калькулюванні) статті "Витрати на інтелектуальну (або промислову) власність".

2) Організацію ліцензійного бізнесу наявними об'єктами промислової власності на основі продажу ліцензій на право використання патентів і НОУ - ХАУ суб'єктами, що не є авторами нових розробок, але спроможні і заохочені до освоєння та збуту нової продукції, створеної з використанням нових розробок, власником яких є науково-дослідна організація.

Пропонується об'єм витрат на інтелектуальну власність визначати за такою методологією.
Ці витрати повинні забезпечувати підтримку дієвості отриманих раніше (наявних) патентів, яка потребує періодичної сплати патентного мита, фінансування заходів в організації щодо стимулювання створення нових об'єктів промислової власності, рекламних заходів з впровадження об'єктів промислової власності, патентування за кордоном і т.п. Об'єм таких витрат загалом по організації доцільно визначати у відсотках до річного фонду заробітної плати її персоналу. Тому спочатку визначимо об'єм витрат на промислову вартість у відсотках (Зпв), що припадає на один рік дії патенту на об'єкти промислової власності:




де З/П і Нз/п - заробітна плата та нарахування на заробітну плату (тис. грн.), що розраховуються за статтями калькуляції собівартості НДДР, як це показано в [5].

Значення Зпв. включається у номенклатуру витрат калькуляції собівартості НДДР як стаття "Витрати на інтелектуальну (промислову) вартість", таким чином ці витрати науково-дослідної організації відшкодовуються за рахунок ціни нової науково-дослідної роботи. Ліцензійний бізнес науково-дослідної організації полягає у торгівлі ліцензіями на об'єкти промислової власності, що належать організації як юридичній особі. Продаж ліцензії здійснюється відповідно ліцензійної угоди (договору), що укладається між науково-дослідною організацією (ліцензіаром) та юридичною особою (ліцензіатом), яка купує право використання об'єкту промислової власності для використання при випуску і продажу продукції. Структура і зміст ліцензійного договору приведені у [1]. Зміст договору і ціна ліцензії розробляються за участю працівників НДО, які є авторами розробки - об'єкту промислової власності.

Ціна ліцензії у вигляді одночасного платежу визначається за формулою [1]:


де а - процент на кредитні операції (розрахункова ставка) комерційного банку країни ліцензіару (дисконт);
Т - період часу (рік, місяць) від дати підписання договору до дати отримання ліцензіаром роялті у відповідному році.
Для зручності і як приклад значення коефіцієнтів дисконтування у залежності від розрахункової ставки і номера року приведені у таблиці 2.



Зазначимо, що коефіцієнт дисконтування враховує майбутню вартість грошей, тобто реалізує приведення майбутньої суми грошей до сучасного періоду, коли складається договір та визначається ціна ліцензії. Інші особливості платежів за ліцензії викладені у [1].

Доцільно у бухгалтерських документах передбачити спеціальну статтю доходів для зарахування коштів від ліцензійного бізнесу. З цих коштів можна реалізувати оплату заходів щодо стимулювання розробки нових об'єктів промислової вартості, сплати гонорарів авторам розробки, підтримки дії патентів, розробки рекламних заходів, заходів, пов'язаних з маркетинговими дослідженнями і т.д. По цим питанням доцільно внести відповідні пропозиції до Колективного договору між адміністрацією та колективом робітників науково-дослідної організації.

Висновки. Отже, на основі вище викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

1. Розглянута проблема оцінки інтелектуальної (промислової) власності як особливого потенціалу науково-дослідної організації, що створюється в результаті виконання науково-дослідних робіт, та запропоновано ряд пропозицій щодо вдосконалення управління такою власністю.

2. Показано, що науково-дослідна організація може мати економічні вигоди від використання промислової власності у вигляді отриманого доходу або прибутку шляхом введення у калькуляцію собівартості науково-дослідної роботи додаткової статті "Витрати на інтелектуальну (промислову) вартість", а також шляхом організації ліцензійного бізнесу запатентованими об'єктами промислової власності.

3. Запропонована методологія визначення економічної вартості об'єктів промислової власності, об'ємів витрат на промислову вартість науково-дослідної організації у калькуляції собівартості науково-дослідної роботи та ціни ліцензії при продажу ліцензійного права використання об'єкту промислової власності суб'єктами, що не являються її власниками.

4. Показано, що величину відсотку об'єму витрат на промислову вартість можна визначити, якщо відома економічна вартість запатентованих винаходів, корисних моделей і промислових зразків, річний фонд заробітної плати організації та строки дії патентів.

5. Отримані результати можуть бути використані суб'єктами науково-технічного потенціалу як державної, так і акціонерної власності: науково-дослідними інститутами, науково-виробничими об'єднаннями, ВУЗами, технопарками і іншими організаціями, що проводять науково-дослідні роботи та володіють промисловою власністю.