Постановка проблеми. Реальний стан економіки України об'єктивно віддзеркалює украй низьку ефективність інноваційної діяльності. Різко знизився технічний рівень вітчизняної продукції, а також показники створення та використання таких важливих технічних досягнень, як винаходи. Кількість розробок вище світового рівня зменшилась у декілька разів. Незважаючи на очевидну прогресивність, будь-який вид інноваційної діяльності потребує державної підтримки та стимулювання. Значні науково-технічні успіхи деяких зарубіжних країн стали можливими не тільки завдяки індивідуальній ініціативі. Велику роль відіграє цілеспрямований державний вплив на сферу інноваційного підприємництва, до якого входить правове регулювання відповідних процесів. Це розглядається на Заході як найважливіший інструмент розвитку економіки і ключовий фактор забезпечення добробуту населення.

Аналіз останніх досліджень. Останнім часом в Україні проблеми формування малого підприємництва висвітлюються досить широким колом вчених та дослідників і є предметом дисертаційних досліджень. Серед них потрібно відзначити О.Барановського, П.Буряка, З.Варналія, Л.Воробйову, Л.Воротіну, В.Герасимчука, Л.Донець, Є.Журавльова, А.Загороднього, І.Комарницького, О.Крайника, О.Кужель, О.Кузьміна, С.Реверчука, Л.Чікалову та інших.
Цілі та задачі статті. Визначення шляхів продовження життєвого циклу МП для створення сприятливого інноваційного середовища в Україні та забезпечення різноманітності організаційних та правових форм сприяння інноваційному підприємництву.

Основний зміст статті. В сучасних умовах в Україні майже повністю відсутня державна підтримка вітчизняного виробника інноваційної продукції. Це призводить до того, що поширюється практика, коли підприємства придбають за кордоном коштовні технології, які можна розробити в Україні, і одночасно реалізують за кордоном власні розробки за демпінговими цінами. Все це свідчить про те, що посилення державного впливу на інноваційну діяльність набуває для України життєво важливого значення. Одним із дієвих важелів державного стимулювання інноваційної діяльності є створення проблемно-орієнтованої мережі інноваційних структур.

Як свідчить досвід промислово розвинутих країн, серед різноманітних організаційних форм, які сприяють використанню досягнень НТП та прискоренню процесів дифузії нововведень, найбільш ефективними є інкубатори інноваційного бізнесу, технологічні парки, технополіси та подібні їм точечні та територіальні інноваційні структури, кількість яких в цих країнах постійно збільшується. Технопарки та інкубатори мінімізують ризик марних витрат на освоєння у виробництві наукомістких технологій і товарів, які стають конкурентоспроможними на ринку.

Наявність в країні великої кількості інноваційних МП є, в свою чергу, поживним ґрунтом для створення технопарків та інших інноваційних структур. В Україні малі інноваційні підприємства та науково-технічні кооперативи вперше з'явилися у 1987р. Їх чисельність стрімко зростала і у 1992р. досягла майже 5 тис. од., але починаючи з 1993р. вона почала скорочуватися. Крім того, значна частина цих підприємств перестає займатися НДДКР та запровадженням нових технологій і перетворюється на сумнівні торговельно-посередницькі підприємства. Останнім часом не більше 4% зареєстрованих підприємств, які декларують у своєму статуті інноваційну діяльність, фактично займається випуском науково-технічної продукції [1]. На погляд дисертанта, у контексті позитивних змін, які відбуваються, хоча і повільно, важливо визначитися з вибором інноваційної стратегії для МП. Основу розробки інноваційної стратегії становлять теорія життєвого циклу продукції, ринкова позиція фірми та її науково-технічна політика.

Зазвичай виділяють наступні типи інноваційних стратегій:

1. Наступальна - характерна для підприємств, що ґрунтують свою діяльність на принципах підприємницької конкуренції. Вона властива малим інноваційним фірмам.

2. Оборонна - спрямована на те, щоб утримати конкурентні позиції підприємства на вже існуючих ринках. Головна функція такої стратегії - активізація співвідношення "витрати - результат" в інноваційному процесі. Це вимагає значних НДДКР.

3. Імітаційна - використовується підприємствами, які мають сильні ринкові та технологічні позиції. Застосовується підприємствами, які не є піонерами у випуску на ринок тих або інших нововведень. Інноваційна стратегія, вироблена на основі теорії життєвого циклу продукту, враховує фази, в яких знаходиться підприємство. Тому, на погляд дисертанта, важливо уточнити життєвий цикл малого підприємства (рис. 1).

І. Ініціація. Цей момент характеризується, з одного боку, пошуком та появою принципово нових технічних ідей, а з другого, - початком їх запровадження та комерціалізації. Великі витрати, невідомі перспективі, надзвичайно великий ризик, - все це є іманентними рисами підприємств-новаторів (експлерентів). Масштаби розповсюдження експлерентів дуже широкі, проте ймовірність їх банкрутства дуже висока - для більшості компаній пошук закінчується невдачею, а революційні відкриття надто рідкісні.

Помилки вибору об'єкта винахідництва (прості вироби випускаються фірмами загального профілю, а особливі замовлення не створюють стійкого ринку), ігнорування (а часто неможливість) ретельних маркетингових досліджень, неврахування реальних потреб потенційних покупців, невдалий вибір цільового ринку, - ось далеко не повний перелік можливих причин провалу бізнесу, які ми об'єднали під загальною назвою "криза вибору ніші". Іншими словами, вказана криза пов'язана з пошуком власної ніші, яка б сама по собі не дозволила б пропустити конкурентів, а також з оцінкою майбутнього прийняття нововведень покупцями. Часто шедевр інженерного мистецтва перетворюється на купу металу для працівника відділу збуту.




Сьогодні в Україні потрібно чітко визначити пріоритетні напрями реалізації інноваційної політики. На погляд дисертанта, вони повинні охоплювати, насамперед:

~ нагальне формування (удосконалення) законодавчо-правового ґрунту щодо інноваційного підприємництва;

~ забезпечення захисту прав інтелектуальної власності;

~ створення системи комплексної підтримки та стимулювання інноваційного бізнесу, підкріпленої дійовими механізмами її реалізації;

~ створення необхідної науково-технічної інфраструктури інноваційного підприємництва;

~ формування системи підтримки малого інноваційного бізнесу, особливо на стартових етапах його функціонування.

Проведення чіткої державної політики щодо підтримки інноваційних процесів потребує створення відповідних організаційних структур з повноваженнями центральних виконавчих органів влади. В Україні координація інноваційної діяльності поки що неформальна і знаходиться в руках своєрідних регіональних центрів інновацій та передачі технологій (центри технологічного розвитку). Вони формуються на базі вже існуючих центрів науково-технічної та економічної інформації, регіональних відділень Української державної інноваційної компанії та Міністерства освіти і науки.

Формуючи механізми підтримки інноваційного підприємництва, недоцільно нехтувати здобутками високорозвинених країн, які останні 20 років активно реалізують політику стимулювання приватного інноваційного бізнесу. Вона переважно складається з таких заходів: зниження податкового пресу на венчурні підприємства, виключення з оподаткованих сум витрат на НДДКР, списання витрат на НДДКР на собівартість продукції, прискорена амортизація тощо. Отже, головна увага приділяється опосередкованій підтримці інновацій.

В Україні податкові пільги для інноваційної діяльності передбачені тільки для інноваційних центрів, внесених до державного реєстру, і полягають в зменшенні податкової ставки на 50% для інноваційного продукту. Решта підприємств, які займаються НДДКР, таких пільг не мають і змушені або приєднуватися до цих центрів або відмовлятися від цього напряму бізнесу. Для інноваційних МП пільг на податок на прибуток теж не передбачено, хоча вони вкрай необхідні. Для всебічного розвитку інноваційного процесу потрібно створення сучасної науково-технічної інфраструктури, яка охоплює інвестиційні компанії, комерційні банки, венчурні фонди, інші інституціо-нальні інвестори венчурного бізнесу, організації, які надають консультаційні, аудиторські, інжинірингові та патентні послуги. Їм потрібно теж надавати податкові пільги для стимулювання співробітництва з венчурним підприємництвом, особливо в сфері МБ. Процес створення науково-технічної інфраструктури здійснюється Урядом згідно Закону України "Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності".

Для підвищення ефективності роботи інноваційного бізнесу потрібно формувати загальнонаціональну мережу інноваційних структур: підприємницьких фірм, комерційних та державних установ, які пов'язані з НДДКР. В рамках такої мережі з'являться можливості активізації обміну ліцензіями, залучення іноземних фірм до інвестування вітчизняного венчурного бізнесу, надання кваліфікаційних послуг науково-дослідницьким та промисловим підприємствам України, підвищення експортного потенціалу фірм. Роль держави у інноваційних мережах полягає в сприянні міжгалузевій, міжрегіональній та міжнародній передачі нових технологій та інформаційних систем, створенні державних науково-технічних проектів та програм тощо.

У розвитку малого та середнього інноваційного бізнесу значну роль відіграють великі підприємства, які допомагають МБ використовувати здобутки НДДКР, прискорювати комерціалізацію високих технологій та їх впровадження в промисловість. Одна з форм інтеграції малого інноваційного підприємництва та великого бізнесу отримала назву технологічних парків. Технопарки виконують дві основні функції. З одного боку, вони стимулюють промислове освоєння та комерціалізацію новітньої продукції, забезпечуючи оптимальне співвідношення її якості та ціни. Для цього технопарки надають МП пакет економічних послуг, як-от: технологічний аудит, оцінка та пошук шляхів використання нововведень, розробка проектів диверсифікації, маркетингові дослідження, всебічний аналіз проектів, інформаційна та технічна допомога у придбанні та продажу технологій. З іншого боку, діяльність технологічних парків сприяє міжнародному розповсюдженню технологій. Наприклад, у французькому технопарку "Софія-Антиполіс" розташовані європейські представництва багатьох відомих фірм, які працюють в галузі інформаційних технологій. У всесвітньо відомій "Силіконовій долині" (США) налагоджені процеси ефективного залучення та використання японського венчурного капіталу для фінансування інноваційних проектів малих фірм.

Як переконливо засвідчує світовий досвід, для прискорення розвитку інноваційної діяльності в сфері обміну технологіями доцільно у складі підприємств формувати відповідні функціональні підрозділи або ж запроваджувати посаду менеджера з технологічних питань. Вони повинні займатися збиранням та обробкою інформації про існуючий стан та перспективи технологічного прогресу. Подібні підрозділи мають також формуватися у провідних науково-дослідницьких організаціях технологічного профілю. Так, у США у 1980р. було прийнято закон Стівенсона-Уайдлера про заохочення технологічних нововведень для досягнення економічних, соціальних, екологічних та інших цілей. Згідно закону, кожна федеральна лабораторія має організувати у своєму складі відділ по використанню результатів НДДКР. Передбачено також, що всі міністерства та відомства, які мають у підпорядкуванні державні лабораторії або наукові установи, повинні асигнувати на розповсюдження інноваційної продукції не менше 0,5% загальних витрат на НДДКР.

Підкреслимо, що державні органи промислово розвинутих країн у своїй діяльності з сприяння технологічному розвитку спираються на розгалужену мережу регіональних та галузевих центрів, які займаються питаннями оцінки технологій, розподілом технологічних досягнень та іншими суміжними питаннями. Як приклад, можна навести досвід трансферу аерокосмічних технологій в економіку США, який здійснюють центри з промислового застосування технологій. А у 1988р. було прийнято Комплексний закон про торгівлю та конкурентоспроможність, згідно якого за допомогою Національного інституту стандартів і технологій, а також влади штатів та приватного капіталу створено мережу регіональних центрів демонстрації та просування технологічних нововведень, зокрема, в інтересах МБ. Зазначені центри надають невеликим фірмам інформаційно-консультаційні послуги по освоєнню нової техніки та технології. Вони мають право передавати на невеликий термін МП зразки передового устаткування на умовах пільгової оренди. В Німеччині розвивається мережа спеціалізованих інформаційно-консультаційних центрів з питань науки, техніки і технологічної освіти, які обслуговують малий та середній бізнес. Створюються монстраційні центри по пріоритетним напрямам НТП - автоматизованому проектуванні виробництва та управлінні ним, біотехнологія-ми та ін. Підкреслимо, що майже третина цих установ підпорядковується державі.

Такі центри формуються і підтверджують свою ефективність в країнах східної Європи, Прибалтики та СНД. Так, в Литві створено Литовський інноваційний центр як безприбуткову організацію, в рамках якої відбувається трансфер технологій. При цьому здійснюється пошук перспектив реалізації наукових розробок та винаходів, оцінка технічних та ринкових можливостей інноваційних проектів, маркетингові дослідження, захист інтелектуальної власності, у тому числі оформлення заявок на патенти в зарубіжних країнах, та ін. Сьогодні в Україні планується створення 5-6 подібних центрів по кожному з пріоритетних технологічних напрямів розвитку науки і техніки. Передбачено, що держава на 2-3 роки надасть їм податкові пільги.

Проте, крім центрів, які спеціалізуються суто на посередницькій діяльності, потрібно формувати мережу організацій, які надають також послуги виробничого характеру, пов'язані, насамперед, з організацією виробництва за допомогою нової технології, пошуком виробників устаткування, вільних приміщень, виконавців робіт тощо. Також доцільним є створення центрів, які б представляли інтереси в сфері передачі технологій як їх розробників, так і користувачів. Наприклад, в США існують консорціуми малих підприємств з широкими функціями - придбання нових технологій, організація партнерств університетів та наукових організацій з фірмами, створення промислово-університетських кооперативних науково-дослідницьких центрів. Висновки. Отже, одним із шляхів продовження життєвого циклу МП має стати створення сприятливого інноваційного середовища в Україні та забезпечення різноманітності організаційних та правових форм сприяння інноваційному підприємництву.